Українські діти загинули, війна, депортовані маленькі українці

Це ще не вся болюча статистика. 1200 українських дітей зникли без вісти. Багато з них пережили сексуальне та психологічне насилля. Чимало залишилися сиротами. У мільйонів інших маленьких українських громадян були вкрадені кращі дитячі роки - з Днями народження, відвідуванням своїх шкіл, проживанням в повних родинах та своїх домівках. А тепер замість цифр... конкретні історії дітей.

Ілля з Маріуполя, 11 років
За свої 11 років, він пережив більше, чим більшість дорослих. На початку повномасштабного вторгнення, російська армія вбила його маму. Хлопчик під час обстрілу росіян отримав безліч уламкових поранень. Окупанти вивезли його у донецьку лікарню і оперували без наркозу. Дорослі сміялися, мовляв, тепер Ілля має говорити не "Слава Україні", а "Слава Україні у складі росії". Бабусі Олені вдалося повернути додому онука Іллю лише за допомоги великої кількості громадських організацій. Наразі хлопчик реабілітується. У майбутньому мріє стати лікарем.

Саша з Одеси, 7 років
Ворожа ракета, яка поцілила в будинок Сашиної родини, розділила життя дівчинки на ДО та ПІСЛЯ. З численними травмами, дитину доставили до лікарні. В результаті, Саші ампутували ноги. Для юної гімнастки це пролунало як виклик. Але Саша не кинула гімнастику. Вона пройшла 7 тяжких місяців реабілітації та наразі займається гімнастикою на протезах. Однак її дитяче життя наразі - постійна боротьба.

Андрій з Броварів
В перші дні повномасштабного вторгнення росіян, родина хлопчика спробувала евакуюватися до Чернігівської області. Однак російських танк розчавив машину, в якій їхав малий Андрійко з батьками. Коли росіяни почули, що навіть після всього, малий залишився живим... Вони витягли його з авто та залишили на узбіччі дороги. Та вистрелили на очах малюка у бензобак машини. Дотепер Андрійко переконаний, що його батьки живі...
 
Богдан з Бахмута, 8 років
Батьки Богдана загинули від ворожого обстрілу просто на вулиці міста. Мама хлопчика в той час була на сьомомі місяці вагітності. Богдан під час трагедії був у сусідки, тож не бачив усього жаху. Місто постійно обстрювалося російською армією, тож тіла батьків Богдана одразу поховати не вдалося і вони продовжували лежати на вулиці. Хлопчик вночі втік та сходив на місце трагедії... Богдана евакуювали з гарячої точки правоохоронці.
 
Діма та Аня з села Ягідного Чернігівського району, 12 років
Цих дітей разом з ще 380-ма людьми з села Ягідного, росіяни зігнали у підвал та морили голодом і спрагою протягом місяця. На стіні окупанти писали список людей, які померли від задухи або були розстріляні. Мати дітей просила дати її дітям шматок хліба або розстріляти її, бо це нестерпно дивитися як твої діти голодують... Зараз діти вчаться боротися зі своїми страхами і мріють про мирне майбутнє.
 
Точну кількість постраждалих дітей можна буде визначити лише після закінчення війни. Сьогодні ж Україна лише фіксує злочини проти дитинства. А діти продовжують мріяти про життя без війни.